Вівторок, 21.11.2017, 03:37 | Вхiд | Реєстрацiя
Вітаю Вас Гость | RSS
Наше опитування
Ви завітали до нас як?
Всього відповідей: 747
Міліція дітям
Міліція на допомогу дітям
Міліція на допомогу дітям
Скринька довіри

Лист психологу

Міні-чат
Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Весільна обрядовість

Весільна обрядовість села Колінківці

   Кожен народ має свої культурні надбання, відзначається своїми культурними особливостями і зробив свій внесок до світової культури. Саме культура є багатим джерелом для розуміння різних аспектів, як матеріального, так і духовного життя народу.

   Важливим складником народної культури є традиційна весільна обрядовість.

   З давніх часів з весіллям пов’язували не тільки шлюб молодих, поєднання двох родин, це була подія непересічна, надзвичайно відповідальна, громадська, оскільки в неї брало участь чимало людей у ролі вінчальних батьків, сватів, кухарок, свах, світилок , запрошених родичів, сусідів і просто односельчан або знайомих.

   Укладення шлюбу завжди було і є в Колінківцях подією неабиякої ваги. Як і по всій Україні, тут за звичаєвим правом людину вважали за самостійну лише після одруження. Одружена людина завжди користувалася більшим авторитетом у громаді. Питання укладення шлюбу та весільної обрядовості є актуальним тому, що воно найбільш яскраво відображає все розмаїття почуттів буковинців як загальноскладової частини великого українського народу. Разом з тим, у даному селі чітко виражені особливості і регіональний колорит, притаманні краю, де особливо поєднались загальноукраїнські та місцеві звичаї.

   Колінківці – моя рідна сторона… Земля, багата щедрими врожаями, квітучими садами. Відомі Колінківці і працьовитими та знатними людьми. Віддавна славилось село різноманітними обрядами, традиціями і звичаями, котрі відображають національний характер.

   Досліджуючи звичаї і традиції села, мене найбільше зацікавив весільний обряд. Тому, метою мого дослідження є вивчення весільного обряду в рідному селі.

   Найважливіші етапи розвитку життя людини та окремі стадії розвитку сім’ї завжди супроводжувались різноманітними обрядами та звичаями. Особливо визначним у даному плані є весільний обряд.

   З давніх-давен дійшли до нас і ввійшли в культуру й побут колінківчан традиції та звичаї, пов’язані з весіллям, які вражають своєю оригінальністю і чарівністю.

   Весілля - це свято радості єднання двох юних сердець на спільне життя задля продовження роду свого, це - своєрідне дійство, де першими й головними персонажами є молодий і молода, а навколо них об’єднувалися інші дійові особи: дружки, дружби, бояри, світилки, вінчальні батьки, старости, свашки. Кожний мав чітко виконувати свою роль.

   Як повсюдно по Україні, весільний обряд села Колінківці умовно можна поділити на три цикли:

- передвесільний;

- власне весілля; 

- післявесільний.

Особливості обрядів передвесільного циклу

   До передвесільного циклу належать обряди, пов’язані з досягненням згоди молодих і їх родин на шлюб: сватання, оглядини, заручини.

   Заручини відбувалися задовго до сватання звичайно місяців за 2-3. Хлопець, умовившись із дівчиною, сповіщав про це своїх батьків і з рідним дядьком йшов у її сім’ю домовлятися. Коли батьки дівчини погоджувалися на одруження, то обговорювався час сватання.

   Сватання - перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. Посередників називали старостами, ними були, як правило, близькі родичі, поважні одружені чоловіки. Щоб цю подію зробити більш святковою, у дівчини збираються всі її близькі родичі і найближчі сусіди.

   Хлопець разом зі старостами йшли  до будинку дівчини. Зайшовши у хату з хлібом у руках і привітавшись, старости починали традиційну розмову про купців, що дізнаються про товар. Після традиційних вітань і промов старостів кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов’язковою і вирішальною. На знак згоди сватів перев’язували сорочками.  Батько і мати благословляли молодих. Після цього частували гостей. Закріплення остаточної згоди на шлюб і прилюдне оголошення цієї події має назву «слово». Цей термін означає як договір про день весілля. Коли наступала договірна неділя молодий брав вінчальних батьків, і своїх рідних батьків, і всі разом йшли до будинку молодої. Гості і хазяї сідають до столу, за яким відбувається обговорення дати майбутнього весілля, дарів. Особливого статусу набуває питання про майбутній післявесільний стан молодої сім'ї, де проживатимуть, хто йде за невістку чи зятя.

   По договорі розходилися по домівках і готувалися до весілля…

Власне весільна обрядовість

   Власне весільна обрядовість у селі починалася із запрошення гостей  на весілля. В останню неділю наречені особисто відвідують оселі односельчан. При цьому молодих супроводжують дружби, дружки. Як правило, це хлопці та дівчата найближчих родичів наречених або їх друзі. Заходячи до хати, проголошували: «Просили Вас тато, мама, і я Вас прошу - прийдіть до нас на весілля».

   Від вівторка в обох родинах починалося приготування до весілля - пекли медівники, тістечка. Сусіди зносили продукти: молоко, яйця, сметану, масло і допомагали пекти солодощі. Передвесільна п’ятниця – мати хлібна. В цей день пекли хліб, калачі. А молодь (хлопці) йдуть до лісу і ламають соснові гілки, щоб прикрасити ворота. Дівчата – дружки в суботу зранку оздоблювали квітами, стрічками соснові гілки.

   Особливо урочистим дійством було шиття вінка з барвінку – символу вічного кохання і шлюбу. Коли сонце було вже високо, молоді (окремо) брали дружок і дружбів і йшли до почесного господаря рвати барвінок. В селі було заведено, щоб кожен біля своєї оселі мав посадити барвінок, адже рвати його в того чи іншого господаря було за велику честь і гонор. Рвали барвінок всі присутні, (це переважно молодь) стараючись зірвати два листочки вкупі, щоб молоді були в парі, і кидали в тарілку.

   Прийшовши на подвір’я  до господаря, де мають рвати барвінок, в першу чергу те місце, де він росте, кропили свяченою водою, посипали свяченим цукром і крихтами хліба, а  також кидали гроші. Молодий (молода) рвали барвінок через калач. Потім вони частували і дякували господареві і йшли додому. Вдома молоді частують всіх людей.

   Великою шаною було для жінок те, кого візьмуть шити вінок для благословення, тому що його має шити жінка, яка живе в достатку, в якої  мир і злагода в сім’ї. В будинку молодої така жінка шила вінок, хустинку для молодого і квітку, а у молодого – квітку йому і вінчальним батькам. Для вінка брали червону стрічку, червону нитку, цей колір символізує красиве і в достатку життя. Барвінок складають по два, чотири, шість листочків, тобто попарно, до нього пришивають червоні квіти. Таких квіточок теж має бути в парі (4-6). На хустинці теж має бути ця кількість квіток. По завершенні роботи мати наречених ще раз кропила ці вироби свяченою водою і залишала до неділі.

   В суботу, після обіду, до будинку молодих приходила молодь. Головним дійством цього дня було те, що молоді йшли разом з молодою запрошувати один одного на весілля. Молодий йшов зі своїми дружбами (молд. vatageї) до молодої, а молода – до молодого. Іх супроводжували музиканти. Заходячи до хати, вони частували батьків, родичів, всіх людей, які були на подвір’ї. Опісля танцювали з усіма близькими родичами. Коли вже збиралися додому, то запрошували на весілля. Відзначався цей день і тим, що ввечері свашки відносили дарунки від молодої – молодому, і навпаки.

   В неділю відбувається головне дійство – обряд весілля. Він складається зі прощі, церковного шлюбу і самого весілля.

   Вранці у неділю мати одягає молоду, за колінківським звичаєм голову молодої покривали віночком. Після цього одягнена до шлюбу молода просить прощення та благословення батьків. Тато і мама беруть два калачі, сіль, стають на лаву під образами і тричі кланяються над головою молодої (на щастя на долю) . Молода тричі просить прощення у своїх родичів, цілуючи їх у руки, а вони її у чоло. Тато з мамою благословляють свою дитину у щасливу дорогу до Божого дому. Молода частує тата з мамою, дякує їм за науку, за те, що виростили, а зараз благословляють на самостійне життя. А потім частує всіх рідних. Далі всі встають, тричі обходять довкола столу. Обійшовши три рази з поклоном стіл і, отримавши батьківське благословення, молода йшла разом з молоддю до церкви. Така ж церемонія відбувається і в домі молодого. Біля церкви молоді зустрічалися з вінчальними батьками. Після служби молодих у церкві вінчали. Потім молоді йшли до своїх осель, звідки пізніше  молодий і молода разом із своїми дружбами і дружками (кожен окремо) йшли до вінчальних батьків запрошувати їх на весілля. Заходячи до хати молоді вручали їм калачі (2) і просили прийти на весілля. Потім частували батька і матку, та їхніх всіх присутніх родичів. Вінчальні батьки частували молодих і всіх гостей на подвір’ї. Потім молоді запрошували батьків до танцю. Після цього, молодий повертається разом із вінчальними батьками до себе, де їх чекають гості, а молода до себе.

   Коли вони підходять до своїх воріт, то їх зустрічала вся родина. Двоє чоловіків тримаючи в руках повні відра води з обох боків одночасно переливають дорогу біля воріт, щоб життя було чистим, як вода. Далі батьки кладуть на землю гроші, а молоді повинні підняти і покласти у взуття, щоб велися гроші. Після цього мати посипала нареченого (наречену) житом, щоб довго їм жилося. Заходячи на подвіря молодь танцює. В цей же час починають сходитися запрошені на весілля гості. Давно приносили подарунки «принос», а в нас називали «лігатура»! В основному з цим йшла жінка, а чоловік дарував молодим кілька карбованців. Коли зібралися всі гості, починається застілля. Почесне місце серед гостей займали молодий (молода) по боках вінчальні батьки, їх родичі і молодь. Перед молодими ставлять батьківські калачі та «деревце». У різний час весільні традиції проходили неоднаково. Взяти, наприклад, весілля 1950 року, то в цей час весілля були не дуже густими. Сходилися родичі і близькі сусіди. Всі поміщалися в хаті, а якщо ставили столи і в коридорі, то вже в селі говорили, що весілля було дуже великим. Всіх гостей господар хати частував. Коли закінчували їсти молодого (молоду) старший дружба виводить з-за столу і всю молодь. Цей обряд називається «виводини». Старший дружба, з гарною прикрашеною палкою попереду, за ним молодий, вінчальні батьки, дружки, дружби, які бралися за руки танцювали у колі під виводну мелодію по подвірю.

   Коли музика переставала грати, старший дружба повинен був цю палицю перекинути через хату. Цей обряд символізував сімейне життя ніби політ птаха, який злітає високо в небо і проживши своє життя на висоті сідав тихо за хатою, щоб закінчити своє життя. Люди загадували: якщо палка злетіла високо і впала поза хатою, то це буде щаслива пара, яка проживе довге життя. Якщо палиця впаде на хату або вивернеться з рук дружби, то це була погана прикмета. Саме в цей період від молодої до молодого, приходили декілька пар дружбів і дружок, які приносили вінки, квіти, прикраси, (з часом і ляльку) для того, щоб нарядити ними коня, на якому має йти верхи молодий,підводу (пізніше машину) де сідають вінчальні батьки. Зустрічав цих гостей сам молодий. Розігрувалися жартівливі сцени, де він хотів хитрістю відібрати вінки, але дружби теж були досвідчені. Вінки віддавали лише тоді, коли наречений заплатить за них. Отримані гроші дружби молодої високо піднімали над головою, щоб всі побачили що молодий скупий. Після цього на подвір'ї молодого прикрашали коня, підводу (машину). Надвечір наречений з дружбами сідають на коней та їдуть до нареченої разом з вінчальними батьками. Всі гості, які є присутні на весіллі у молодого, сідають на підводу і музиканти з ними і їдуть до молодої. Вся ця процесія виїжджає по молоду.

   Спочатку на подвіря молодої заходять дружби, а молода з молоддю в цей час бралась за руки і утворювали велике коло. Старший дружба підходив до молодої в коло і починав з нею розмову. Він в руках тримав калач, в який бік він його поверне, в той повинна була подивитися й молода. Лише слід було пам’ятати молодій, щоб вона не подивилася на землю. По завершенню музиканти  молодого починали грати і всі люди йшли зустрічати молодого, який верхи на коні заходив у коло молодої. За ним слідом їхала і підвода з вінчальними батьками. Наречений і вінчальні батьки не сходили на землю доти, поки батько і мати нареченої з парою калачів не виходили зустрічати. В цей час всі близькі родичі нареченої виносили з хати домотканий килим (скорцу), пізніше вже був килим, щоб покрити коня молодого. Цю скорцу виносили під музику високо над головами, попереду них йшла молода з старшою дружкою і частувала родичів молодого. Після цього вона підходила до свого обранця і просила викуп за скорцу. Молодий жартує, просить вгадувати в якій руці у нього гроші. Якщо вгадувала зразу, то отримувала їх одразу, якщо ні, то купівля – продаж затягувалася. Цей момент продовжувався до згоди у сумі грошей. Завершується це дійство танцем молодої, яка танцює з грошима, отриманими за килим. Танцюючи, вона тричі обходила коня молодого, після цього йшла у дім. Гості молодого брали килим і склавши його клали на коня. В цей час молодий з вінчальними батьками заходили до хати. Піднявшись на сходи, наречений, а потім по черзі, вінчальна мати і мати нареченого, розкидують по подвірю гроші, цукерки на велику втіху для дітей. Потім батьки молодої запрошують всіх гостей молодого до столу. Молодий не сідає за стіл до тих пір, поки теща не принесе йому подушку і він сідає на неї. Навколо нього сідають батько і матка, а після них і всі гості. Родичі молодої обов’язково повинні частувати гостей.

  Вийшовши з-за столу, всі весільники йшли танцювати. Близько опівночі розпочиналося прощання рідних з молодою і забирання приданого (зестри). Поки в хаті молода дякувала батькам, частувала всіх родичів, в той же час дружби молодого виносили з хати (подушки, білизну, доріжки, килим та інше добро дароване батьками), складали до скрині (софки) і клали на підводу. Молодий брав на руки молоду, садив її верхи на коня і сам сідав поруч, вирушаючи першим, їхали до господи, де їх чекали. Тут знову всі сідають за стіл і новостворену сім'ю обдаровували родичі обох сторін. Родина молодої теж приїжджає сюди. Під ранок перший день весілля завершувався.

   На другий день молода прибирала в хаті, вона повинна була раненько підмести, принести відро води і прибирати уже разом зі свекрухою і родичами чоловіка зі столу. Після обіду молоді хазяї починали одягатися. Молода господиня пов’язувала голову червоною стрічкою з барвінком, а зверху завивала хустину, а молодий господар одягав капелюха. Десь під вечір приходили вінчальні батьки і свашки (родичі, сусіди). Вінчальна матка перев’язувала всіх свашок червоною стрічкою. Свашками були дружини тих чоловіків, які ходили сватати наречену. Матка разом зі свашками відправлялися до батьків нареченої, щоб запросити їх і їхніх гостей до молодого на вечерю. Цей обряд називається «пропій». Прибувши на подвір'я батьків молодої, де їх зустрічали її батьки, свашки підспівували такі слова:

                   Поважна теще, мудра теще,

                   Скинь зі своєї спини журу.

                   Твоя дівчина порядна

                   Цим гордиться і наречений

   Батьки молодої запрошували всіх до столу, частували. Все це супроводжувалося веселими жартами, піснями. Дякуючи сватам матка зі свашками повертаються до молодого. Ввечері приходять батьки молодої зі своїми гостями. Свашки величають сватів і вінчальних батьків. Вінчальний  батько частує усіх родичів, а матка ріже на столі калач, який у нас називають «жевна» і кожну скибку мастить медом. По скибочці роздає усім присутнім за столом. Це традиційне матчине частування, або як у народі кажуть – медове. 

   Після частування всі виходять на вулицю і танцюють. Пізно вночі випроводжають вінчальних батьків, їм молоді дарують пару калачів.

   На третій день (у вівторок) сходилися до хати молодого. Накривають столи і запрошують усіх близьких сусідів і родичів на хлібини. Цікавим епізодом було те, що в цей день перевдягалися, тобто, чоловіки вдягали жіночий одяг, жінки – чоловічий. Вигадкам і витівкам не було кінця. На тачку або передок воза (з двома колесами) клали солому, садовили батьків, з піснями, танцями возили їх по подвірю, по вулиці. 

Завершувався цей день тим, що батько молодої і  мати молодого (тесть і свекруха) підносять молодим хліб – сіль і благословляють їх на сімейне щасливе життя.

Післявесільна обрядовість

   Щоб зміцнити зв'язок між родинами молодих та полегшити період призвичаєння молодої в чужому домі народна мудрість передбачила цілий ряд післявесільних обрядів. Брати і сестри молодої цілий тиждень ходять в гості до сестри – молодої газдині, при цьому приносячи їй щось поїсти. Родини обмінюються взаємними візитами. Молода пара відвідує своїх вінчальних батьків. Якщо в селі на наступну неділю є весілля, то молоді уже в сімейному статусі вітаються обов’язково з усіма гостями.

   За часів радянської влади весілля в селі робили гучні, великі. Запрошували мало не все село. Справляли в основному весілля влітку і восени.

   Сьогодні відбулися зміни у весільній обрядовості. Сучасне сватання відбувається в домі молодої, куди приходять батьки молодого, щоб познайомитися із сватами та обмінятись хлібом на знак згоди молодої та її батьків.

   Весілля тепер відбувається у скороченому вигляді, зберігаючи лише основні традиційні обряди і дії: запросини гостей, зустріч молодих та їх дарування.

   Збереглися традиційні атрибути: вінки з барвінку, квітки, хустина, хліб. Особливе місце серед них займає обрядовий хліб. Ним освячуються майже всі обрядові весільні дії: з ним запрошують на весілля (хрещених батьків), зустрічають і проводжають наречених до шлюбу, обдаровують гостей.

Проте молоді віддають перевагу одягу урочистому, а не народному.

Створенню сімї у народі завжди надавалося надзвичайно великого значення. Відповідно до цього формувалась і весільна обрядовість – своєрідна урочиста драма, що супроводжувалася іграми, музикою, танцями, співами, набуваючи характеру народного свята. Це дійство мало багато компонентів, тривало по кілька днів, його виконавцями були члени родин молодого і молодої, їхні друзі, односельці, кожен учасник чітко знав  і виконував свою «роль».

 Тому сьогодні важливим завданням є збереження, вивчення і відновлення позитивних традиційних елементів весільної обрядовості наших предків. Вивчення обрядів дає змогу зрозуміти культуру, побут нашого народу в далекому і недалекому минулому. А зберегти це все – святий обов’язок кожного.

 То ж ми мусимо зберегти духовність наших предків, щоб ніколи не переривався ланцюжок поколінь, щоб сучасне завжди було добрим продовженням минулого, щоб у супроводі народних звичаїв народжувались, вінчались і жили всі прийдешні покоління:

То ж збережімо для нащадків,

Закони мудрі наших предків.

Святі й тверді, неначе криця

Й тоді –

Не висохнуть в криниці духовності

Цілющі води,

Із джерела мого народу

Поділись з друзями

Пошук
Форма входу
2016 - Рік англійської мови в Україні
2016 - Рік англійської мови в Україні
Календар
«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Новини освіти
контакти
Колінковецький ЗНЗ
Головна, 52
с. Колінківці
Хотинський район
Чернівецька область
60023 Україна
+38 (03731)47295 kolinkivtsy-nvk@ukr.net
Карта проїзду
Маршрут автомобілем до Колінковецького ЗНЗ на карті більшого розміру
Переглянути Маршрут автомобілем до Колінковецького ЗНЗ на карті більшого розміру

Ми в соцмережах, приєднуйся!

При використанні матеріалів сайту посилання на http://kolinkivtsy-school.org/ обов'язкове! Колінковецький ЗНЗ © 2011-2017



Украина онлайн InterNetri.Net